Книга: Сліпота (Жозе Сарамаго); OMIKO, 1995

Роман "Слепота" я давно хотела прочитать, но все откладывала на потом. В этом месяце я все таки прочитала. Причем просто взяла на прогулку первое что под руку попалось. Книга настолько увлекла, что я ее проглотила за пару дней. В середине романа самое страшное, мерзкое и жестокое. Местами даже не хотелось дочитывать, я была просто ошарашена происходящим. Мне кажется фильм не настолько тяжелый, как роман. Это значимое произведение и мне кажется читать его просто необходимо, хотя бы для того, чтобы научится наслаждаться сегодняшним днем. Чтобы понимать, в какой бы сложной ситуации ты не находился, есть вещи намного страшнее. Представить себе описанное в романе невозможно, просто потому, что это невероятно страшно. Роман о том, как однажды весь мир начинает слепнуть. Люди по одному, резко начинают терять зрение. Вот так живет себе человек, идет по городу и тут раз, все покрылось непроглядным туманом. " каждого случаются минуты слабости, хорошо еще, что мы способны лить слезы, порой это просто спасение, иногда, если не поплачешь, умереть можно."(с)

0    0

"Сліпота" Сарамаго, мабуть, є однією із найважчих книг, яку я прочитала, і у плані авторського стилю, і у плані сюжету. Життя осліплих, що вмить втратили все, і лише одна самотня жінка, яка бачить все, коли її не бачить ніхто. Було дійсно страшно читати, до якого тваринного життя може опуститися людська істота, забери в неї зір. Але потім з'являється думка ще страшніше: а якщо справа не в очах, а в тому, що знаходиться вглибині нас? Недарма автор назвав людей сліпими, що бачать. Ця історія викликає багато думок, декотрі навіть суперечать одна одній, але заради цього шторму в голові обов'язково треба прочитати цей роман. Щодо авторського стилю, то до нього дійсно треба звикнути. Спочатку кожна сторінка здається мукою, немов сам осліп і привчаєшся жити у світі, залитим молоком, але потім звикаєш до незвичних діалогів, тяжких конструкцій, подібно до тих сліпих, що якось привчаються жити у новому безумному світі. Всупереч цьому, я не можу назвати це мінусом книги, навпаки, завдяки мові Сарамаго події та почуття героїв сприймаються набагато краще.

0    0

"Ми вже наполовину мертві, сказав лікар, Ми ще наполовину живі, відповіла йому дружина" Деякі книги залишаються в серці, зачіпають невидимі струни. "Сліпота" Жозе Сарамаґо - одна з таких. Несподівано в світі всі починають сліпнути. Один за одним люди втрачають зір, доки не залишиться лише одна зряча. Світ перетворюється на хаос. Паніка, бруд, повернення до інстинктів та боротьби за виживання, коли заради шматка їжі люди йдуть на злочини. Бачити в такому світі - це дар чи кара? Написано так, що ті картини з'являються в тебе в голові, ніби ти сам їх бачиш. Починаєш відчувати запахи. Ділити з героями біль та страждання. Декілька особливостей: 1. Тут немає діалогів в їх стандартному вигляді. Вся розповідь йде суцільним текстом, через кому. Не одразу звикаєш до цього, але з часом я вже на це не звертала уваги. 2. Немає імен. В жодного героя. Сліпим не потрібні імена. Люди відрізняють один одного за іншими ознаками. 3. Страх, що це реально. Часто люди уявляють себе героями. В думках, коли вони потрапляють у складні ситуації, вони обирають найкращі рішення та рятують світ. Але насправді, скоріше за все, буде все так, як у книзі. І це сумно і страшно Раджу! Хоч це і не легенька історія. "Ви хочете сказати, ми застосовуємо надто багато слів, Я хочу сказати, ми застосовуємо надто мало почуттів"

0    0